Why Would You Be a Great Participant of Ugrad?

23.2. Форма правління

Під формою правління розуміють організацію верховної державної вла-сти, особливо вищих і централь¬них її органів, структуру, компетенцію, порядок об-рення цих органів, тривалість їх повноважень, взаємовідносини з населенням, сте-пень участі останнього в їх формуванні. Форма правління є провідним елементом-те в формі государ¬ства, що трактувалася в широкому сенсі.

Свого часу Аристотель розмежовував форми правління в залежності від того, здійснювала-вляется верховна влада еді¬нолічно (монархія), обмеженим числом осіб (аристократія), всім населенням (демократія).

Зазначений критерій залишився аж до теперішнього часу: форми правління розрізняють-ся в залежності від того, осущест¬вляется верховна влада однією особою або належить ви-Борн колегіальному органу. У зв'язку з цим і виділяють мо¬нархіческіе і республіканські форми правління.

Монархією можна назвати таку державу, де верховна влада належить одній особі, котра має нею по собст¬венному розсуд, по праву, яке не делеговане йому ні¬какой іншою владою, тоді як в республіці вона делегується одному або декільком особам завжди на певний термін всім народом або частиною його, якому і належить суверенітет. Зазначене положення характеризує сучасну монархію, од¬нако протягом багатьох століть історичний досвід безлічі го¬сударств породив велику різноманітність монархій, які труд¬но охопити єдиної вивіреної формулою. Термін «монархія» грецького походження, означає «єдиновладдя», «едінодер¬жавіе», хоча відомі і виключення. Так, в Спарті существо¬вало два царя, Полібій називає владарювання двох консулів в Стародавньому Римі монархією. І навпаки, особи, що іменувалися монархами, не мали фактично їх повноважень в царський пе¬ріод Риму. Втім, незважаючи на велику увагу древніх до форм правління, останні залишалися ще багато в чому нераз¬работаннимі. Справді, Аристотель нічого не пише про рес¬публіке, реальні монархії на перших порах були значно обмежені народними зборами або зборами старійшин (сенатом і зборами курій в Римі). Монархію пов'язували лише з виконанням військових функцій, пізніше жрецьких, судових. Спадковість у той час ще не стала суттєвим атрі¬бутом монархії, більш важливими вважалися особисті якості мо¬нарха. Інститут монархії не відрізнявся особливою розробленістю і в початковий період феодалізму, оскільки був пов'язаний з круп¬ной земельною власністю, відчував вплив раздроблен¬ності або досить жорстке обмеження станово-представницькими зборами.

Період розквіту монархії - це рубіж Нового часу. Саме тоді проявилося відміну монархії від республіканської форми правління, були вироблені найважливіші її разновіднос¬ті: монархія абсолютна, необмежена і монархія констіту¬ціонная, обмежена вже загальнонародним представництвом (парламентом).

Які загальні риси монархічної форми правління неза¬вісімо від її різновидів? На чолі держави знаходиться мо¬нарх, який користується своєю владою у спадок, хоча воз¬можни варіанти, коли початку тієї чи іншої монархічної ді¬настіі кладуть вибори (будинок Романових в Росії). Монарх пріоб¬ретает влада за принципом крові, наслідуючи її за власним правом ( «милістю Божою», бо так вказується в його титулі, або в разі обрання - «милістю Божою і волею на¬рода»). Монарх не несе ніякої юридичний відповідальності за свої політичні дії - в «Затвердженої Грамоті» 1613 року на Михайла Романова покладалася «відповідальність у своїх справах перед єдиним небесним царем». В руках монарха зосереджена вся повнота верховної державної влади, мо¬нарх виступає джерелом будь-якого права, тільки з його воле¬із'явленія ті чи інші постанови можуть набувати чинності закону. Монарх перебуває на чолі виконавчої влади, від його імені твориться правосуддя, йому належить право помілова¬нія. На міжнародній арені, в зносинах з іншими государ¬ствамі монарх одноосібно представляє свою державу. Він користується титулом (князя, герцога, короля, царя, імператора), отримує значний вміст з державної скарбниці, має право на особливу охорону.